Маска

Відомо, що на окраїнах села є залишки стародавніх поселень, які поховані під землею, але шукачі вже саме цінне познаходили. Серед знахідок є досить цікаві речі. Сьогодні мова про одну з них, а саме - стародавню маску. «Після монгольської розгрому 13 століття кочові племена Південноруський степів були частково розпорошені, частково відтиснуті, частково змішалися з завойовниками. Маски, дуже схожі на Південноруські, з'являються в східних арсеналах (наприклад, в Персії). Чи були вони занесені туди половцями або монголами, навряд чи можна сьогодні сказати з упевненістю. Як свідчення можливого запозичення монголами масок можна розглядати маску з Ротмістрівки (швидше за все, 14 століття), риси обличчя якої явно монголоїдні.» Але цікаво те, що подібних масок знайдено всього 7, і одна - у нас!!!

На кратері!

Ротмістрівка розташована на кратері метеорита, проте побутує думка, що це насправді кратер погаслого вулкана – це унікальне місце. Кратер складає 2,7 км у діаметрі, причому вік оцінюється в 120 ± 10 млн років. Він не піднімається на поверхню, будучи похованим під континентальними і морськими осадовими відкладеннями. Кратер містить частини гранітних уламків і скла, також сланці, вапняк і граніт. Це обумовлює її порівняно високе розташування над рівнем моря – 193 метри.

Героям слава

На нашому аеродромі певний час служив Герой Радянького Союзу Косса Михайло Ілліч. Ось його коротка, але цікава біографія:
Народився 20 жовтня 1921 року в селі Малокатеринівка, нині селище міського типу Запорізького району Запорізької області України, в сім'ї селянина. Закінчив 7 класів і аероклуб в місті Дніпропетровську. Працював ретушером. З 1940 року в Червоній Армії. У 1941 році закінчив Качинську військову авіаційну школу пілотів.
З лютого 1942 року в діючій армії. Бився у складі 247-го авіаполку, що літом 1942 року брав участь в боях на Керченському півострові, входивши до складу 203-ої авіадивізії.
До кінця війни заступник командира ескадрильї 42-го Гвардійського винищувального авіаційного полку (269-а винищувальна авіаційна дивізія, 4-а Повітряна армія, 2-й Білоруський фронт) Гвардії старший лейтенант М. І. Косса зробив 375 успішних бойових вильотів, в 113 повітряних боях збив 15 літаків супротивника особисто і 4 у складі групи. 15 Травня 1946 року за мужність і військову доблесть, проявлені в боях з ворогами, удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
У 1949 році закінчив Вищу офіцерську школу штурманів ВПС. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора ( тричі ), Вітчизняної війни 1-го і 2-го ступенів, медалями. Загинув 20 Квітня 1950 року.
* * *
З перших же днів, перебування на фронті, Михайло Косса показав себе хоробрим повітряним бійцем. Не раз на сторінках газет ділився своїм бойовим досвідом, розповідав молодим льотчикам про особливості висотного бою, про те, як збитий ним ас "Люфтваффе", герой Бізерти і Тунісу Г. Мислер заявив після полонення: "Хороші у вас машини. А російські льотчики не мають собі рівних".
У одному з вильотів, 2 Серпня 1942 року літак Михайла Косси був збитий зенітною артилерією супротивника. Льотчик викинувся з парашутом, який розкрився лише в 70 метрах від землі. Він впав на дах сарая в одному з сіл на території окупованій Україні. Жив у громадянки Сук під виглядом її чоловіка. Двічі піддавався арешту поліцією, але через деякий час за заявою жінки відпускався. Після приходу наших частин, через 5 місяців, повернувся в свій полк. Пройшов всі перевірки і був допущений до бойових польотів...
До кінця війни заступник командира ескадрильї 42-го Гвардійського винищувального авіаполку Гвардії старший лейтенант М. І. Косса зробив 375 бойових вильотів. У нагородному листі ( на уявлення до звання Героя ) вказано, що він:
"...Провёл 113 воздушных боёв, в большинстве случаев с превосходящими силами противника, при этом сбил лично 15 немецких самолётов, их них 7 бомбардировщиков и 8 истребителей. Кроме того, в составе группы сбил 4 и лично подбил 4 самолёта противника ".
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 Травня 1946 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецьким - фашистськими загарбниками і проявлені при цьому мужність і героїзм Гвардії страршему лейтенантові Коссе Михайлу Іллічу привласнена звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі "Золота Зірка" ( № 8100 ).
9 Травня 1945 року при винесенні Прапора полку на мітинг на честь Перемоги над гітлерівською Німеччиною, вже Гвардії капітан Косса, як один з кращих льотчиків частини, був призначений асистентом прапороносця. Брав участь він і в історичному Параді Перемоги 24 Червня 1945 року на Червоній площі в Москві.
У 1949 році відважний льотчик - винищувач закінчив Вищу офіцерську школу штурманів ВВС. У Травні 1949 року Майор М. І. Косса був призначений командиром авіаційної ланки учбового центру Добровільного суспільства сприяння авіації (ДОСААФ ), розташованого в селі Ротмістровка Київської області України. Фактично це було пониження, можливо йому пригадали перебування на окупованій території...
24 Вересня 1949 року він підняв в повітря літак Як-9, що належав аероклубу і попрямував у бік кордону. Зробив посадку на території Румунії, на аеродромі Сучава. Був арештований місцевими прикордонниками і переданий радянським властям.
Після арешту 26 Вересня 1946 року льотчикові було пред'явлено звинувачення з наступним формулюванням:
"Звинувачується в зраді батьківщині. Будучи озлоблений проти Радянської влади, вирішив бігти до Туреччини, де встановити зв'язок з представниками США і Англії і видати їм секретні дані про радянську авіацію. У цих цілях 24 вересня 1949 року, захопив літак і зробив на нім переліт державного кордону і був затриманий на території Румунії".
Косса в суді відмовився від своїх свідчень, "як від вигаданих, даних в результаті застосування до нього заходів фізичної дії, і заявив, що державний кордон він перелетів, будучи випивши, намірів зрадити Батьківщині не мав, а на румунському аеродромі попросив видати "два відра бензину з тим, щоб негайно повернутися в свою частину і приховати своє перебування за кордоном..."
Пізніше, при перегляді справи, були допитані працівники румунської міліції, Коссу, що затримали. Як виявилось, їм він пояснив причину перетину кордону тим, що, отримавши повідомлення про літак - порушника, почав його переслідувати, але втратив із виду і заблукав.
Сам Косса пояснював слідчому:
- Йдучи від дружини, я мав на увазі піти на аеродром, сісти в літак і відлетіти... Куди, сам не знав. А коли сів в літак, то ухвалив рішення летіти за кордон, оскільки у цей момент прорвалося моє озлоблення за пониження на посаді, за переклади з однієї частини в іншу, за недовір'я... Під час польоту протверезився, приземлився в Сучаве, щоб дозаправитися і негайно повертатися. Але було вже пізно...
Слідчий в обвинувальному висновку пропонував дати йому "25 років виправно - трудових таборів з конфіскацією майна, що належить йому". Проте судді Військової колегії під головуванням Генерал - Лейтенанта юстиції Чепцова були невблаганні. 20 Квітня 1950 року, розглянувши справу в закритому засіданні, вони засудили М. І. Коссу по сатьям 58 пункт 1(б) і 58 пункт 2 Кримінальні Кодекси РРФСР до розстрілу. Вирок оскарженню не підлягав і був приведений у виконання того ж дня. Гаданим місцем поховання Героя є Донське кладовище Москви.
Ухвалою Пленуму Верховного Суду СРСР від 1 Червня 1966 року Михайло Ілліч Косса посмертно реабілітований. Військова колегія і Генпрокуратура після виголошення вироку не раз зверталися в Президію Верховної Ради СРСР з тим, що М. І. Косса, як засуджений за зраду Батьківщині, був позбавлений звання Героя, проте відомостей про те, позбавляли його цього звання, а потім після реабілітації відновлювали в нім, - в справі немає...

Аеродром

Аеродром - значна частина села. Збудований ще німцями в Другій Світовій. Зараз збереглася взлітна смуга, та і то зароща бур'янами, і руїни. Також на ньому випасають корів. Можна подумати випасають той випасають, а все не так просто, за випасання хазяйни мають заплатити гроші чиновникам з району (яким тіки робом не вижимають гроші з бідного селянина). Аеродром зберігає багато таємниць. Сам чув, що нібито німці прокладали десь золотий кабель, але де він ніхто не знає (мабуть глибоко закопаний). Точно відомо - місцеві ще його не викопували, хоча перерили вони всю його площу (викопували мідний кабель). Ще одніює загадкою є те, точно відомо, що на ньому заховано тисячі боєприпасів з тих далеких часів війни. Продовження слідує...

Історія села

Ротмістрівка — село на Україні Смілянського району Черкаської області. Розташоване на Придніпровській височині на берегах ріки Сріблянки за 18 км від районного центру — міста Сміла та за 5 км від залізничної станції Володимирівка. Центр сільської ради, якій підпорядкований також хутір Вовківка. Населення — 2156 чоловік (3 200 мешканців у 1970 році).

На околицях Ротмістрівки виявлено курганні поховання скіфо-сарматської епохи.

Перші відомості про село належать до другої половини 17 століття. Тоді ротмістр Омецинський на землях, що були власністю польських магнатів Конецпольських, заснував поселення. Спершу воно називалося Ротмистровим, а згодом — Ротмистрівкою. У 1742 році поселення і навколишні землі перейшли від Конецпольського до Любомирських і увійшли до складу Смілянського ключа. Селяни Ротмистрівки займались хліборобством.

1787 року Смілянщину, в тому числі Ротмистрівку, в Любомирських купив російський князь Потьомкін. А через 6 років подарував її своєму племінникові графу Самойлову. На 1793 рік тут проживало 1653 чоловіка. З 1793 року, після приєднання Правобережної Укрїни доРосії, Ротмистрівка входила до Брацлавського з 1795 року — Вознесенського намісництв, а 1797 року — до Черкаського повіту Київського губернії.

1817 року містечко стало власністю поміщиків Залєських. На початку 40-х років 19 століття землевласник відкриває тут цукроварню. Залєським належали також винокурня й броварня (пивоварний завод). Містечко зростало. Після 1845 року тут щотижня відбувалися базари та чотири рази на рік — ярмарки.

1866 року Ротмистрівка стала центром одноіменної волості. На початку 60-х років тут мешкало 2911 жителів. Крім хліборобства, ротмистрівці займалися ремеслами — шевством, гончарством, бондарством. На кінець 19 століття були відкриті крупорушка (1875) та млин (1882), 1911 року почав працювати паровий млин.

1890 року в Ротмистрівці відкридася земська лікарня на 20 ліжок. 1871 року було засновано парафіяльну школу. 1888 року мешканці на власні кошти збудували приміщення для двокласної школи.

На кінець 19 століття у Ротмистрівці проживало понад 3000 чоловік. На початку 20-го століття населення збільшилося удвічі. 1910 року в ній проживало 6667 чоловік.

Після низки змін влади 4 січня 1920 року в Ротмистрівку війшли війська Червоної Армії. На довгі роки встановилась радянська влада.

Після адміністративної реформи у березні 1923 року Ротмистрівську волость було ліквідовано. Ротмистрівка стала селом Смілянського району.

У 1924 році в селі засновано споживчу кооперацію і товариство спільного обробітку землі "Червоний орач". У 1925 році тут у 870 дворах мешкало 4187 жителів.

7 листопада 1927 року на базі ТСОЗ "Червоний орач" було засновано сільськогосподарську артіль "Пролетар Жовтня". До колгоспу вступило 311 бідняцьких і 169 середняцьких господарств. У 1932 році 427 бідняцьких і середняцьких господарств заснували ще одну сільськогосподарську артіль "Друга п'ятирічка". В 1931 відкрито МТС, а в 1937 стала до ладу елекростанція. Населення обслуговували лікарня і поліклініка. Село мало 4 магазини і 2 їдальні, працював будинок культури, два колгоспні клуби, бібліотека з книжковим фондом 9 тисяч книг, дві кіноустановки.

В 1928 - 1930 роках і з 1934 року Ротмистрівка була адміністративним центром Ротмистрівського району. За даними Всесоюзного перепису 1939 року, в Ротмистрівці жило 4188 чоловік.

З 1 серпня 1941 року село під окупацією німецьких військ. За час окупаціїї понад 360 юнаків і дівчат було відправлено на роботи до Німеччини. 30 січня 1944 року підрозділи 1235-го стрілецького полку 373-ї Миргородської Червонопрапорної стрілецької дивізії 52-ї армії 2-го Українського фронту визволили село. За час Другої світової війни 870 жителів села воювали на фронтах, 334 з них нагороджені орденами і медалями, 263 загинули. На їх честь у селі споруджено обеліск Слави.

Через місяць після визволення відновили роботу школи. Медичні працівники власними силами відбудували лікарню. Вже у 1944 році тут працювали амбулаторія, хірургічне, терапевтичне та інфекційне відділення.

Наприкінці 1950 року артілі "Пролетар Жовтня" і "Друга п'ятирічка" об'єдналися в один колгосп "Україна". 1959 року до нього приєднався колгосп ім.Жданова села Ковалихи. Господарство мало 4925 га сільськогосподарських угідь, в тому числі 4668 га орної землі. З 1960 року воно спеціалізувалось на вирощуванні зернових та технічних культур, а також на виробництві м'яса і молока.

З 1956 року, після ліквідації Ротмистрівського району, Ротмістрівка війшла до Смілянсько району. На той час вона мала статус селища міського типу.Станом на 1972 рік в селищі працювали 8 магазинів, чайна і дві їдальні, поліклініка, лікарня на 50 ліжок, санітарно-епідеміологічна станція, загальноосвітні середня і вечірня школи, будинок культури, дві бібліотеки з книжковим фондом 36 тисяч томів.